БІОЛОГІЧНІ БАР’ЄРИ — сукупність біологічних мембран, які відокремлюють тканини одну від одної та регулюють проникнення (перенесення) БАР і лікарських речовин, їх розподіл в організмі. Мембрани, що утворюють біологічні бар’єри в організмі людини, представлені 4 типами. Кожен тип мембран регулює проникнення речовин залежно від їх фізико-хімічних властивостей. Загальна назва таких Б.б. — гістогематичні (гіст-, гістіо-, гісто-; грец. histion — зменшене від histos — тканина + haіma, haіmatos — кров; син.: внутрішній бар’єр, гістіоцитарний бар’єр). Вони регулюють обмінні процеси та забезпечують постійність складу і фізико-хімічних властивостей тканинної рідини, а також затримують перехід до неї з крові чужорідних сполук та проміжних продуктів обміну, створюючи адекватне середовище для виконання специфічних функцій клітинних елементів. Гістогематичний Б.б. — ліпідопориста мембрана, яка розділяє порівняно невеликий внутрішньосудинний сектор (плазма крові — ≈3,5 л за винятком формених елементів крові) від інтерстиціального (міжклітинного) сектора рідини (в середньому ≈10,5 л), з якого у клітини надходить все необхідне. Розрізняють гематоенцефалічний, гематогепатичний, гематолабіринтний, гематолієнальний, гематоофтальмічний, гематопульмональний, гематоренальний, гематотестикулярний, печінковий, плацентарний, гематолімфатичний, гематосиновіальний та інші Б.б. Основними структурними елементами гістогематичного бар’єра є стінки кровоносних капілярів з особливостями будови їх ендотеліальних клітин, структурними особливостями основної речовини (глікозаміногліканів) та базальної мембрани судин; у мозку — периваскулярні ніжки астроглії, які пролягають до капілярів. Гістогематичний Б.б. — саморегульовані системи, призначені для нормального перебігу метаболічних процесів в органах і тканинах. Ці системи підлягають нервовим і гуморальним впливам.
Гематоенцефалічний Б.б. (грец. haіma — кров + enkephalos — головний мозок; син.: мозковий бар’єр) — гістогематичний бар’єр між кров’ю і цереброспінальною рідиною. Він утворений структурою щільних контактів клітин ендотелію і стінки капілярів, базальною мембраною, яка оточує капіляри, і нейроглійними клітинами, які щільно прилягають до капілярів. Має подвійну функцію — регуляторну і захисну. Функції бар’єра залежать від судинних сплетінь мозку, проникності менінгеальних оболонок, мезодермальних структур і ультраструктурних елементів у вигляді мембранних механізмів. Перехід речовин із крові в мозок відбувається двома шляхами: безпосередньо в мозок та із цереброспінальною рідиною. Швидкість проходження лікарської речовини крізь цей Б.б. залежить від її розчинності у ліпідах. Ліпофільні речовини (діетиловий ефір, фторотан) легко проникають у мозок, поганорозчинні речовини (тубокурарин, дитилін, метацин та ін.) майже не проникають у тканину мозку. Проникнення до мозку чужорідних речовин пов’язане з порушенням захисної функції гематоенцефалічного Б.б., що призводить у деяких випадках до розвитку патологічних процесів.
Гематогепатичний Б.б. (грец. haіma — кров + hepar — печінка) визначає відносну постійність складу і властивостей внутрішнього середовища печінки і має дві функції — регуляторну і захисну. Перша функція регулює проникнення в печінку фізіологічно активних речовин; друга — захищає від проникнення в печінку чужорідних речовин.
Гематолабіринтний Б.б. — спеціалізоване бар’єрне утворення, селективна проникність якого є істотним фактором нормальної функції звукового і вестибулярного аналізаторів. Визначає проникнення в лабіринт як фізіологічно активних біогенних, так і інших лікарських речовин.
Гематолієнальний Б.б. (грец. haіma — кров + lien — селезінка) знаходиться між кров’ю і тканинною рідиною селезінки; має регуляторні і захисні функції.
Гематоофтальмічний Б.б. (грец. haіma — кров + ophthalmos — око) є фізіологічним механізмом, який виконує бар’єрну функцію щодо прозорих середовищ ока. Регулює відносну постійність складу внутрішньоочної рідини, впливає на метаболізм рогівки ока, кришталика та інших тканин ока. В утворенні внутрішньоочної рідини найважливіша роль належить епітелію капілярів та епітелію циліарного тіла. Вони є головними анатомічними бар’єрами, крізь які здійснюється обмін між кров’ю та внутрішньоочною рідиною.
Гематопульмональний Б.б. (грец. haіma — кров + лат. pulmo — легеня) регулює, захищає відносну постійність складу і властивостей внутрішнього середовища легень. Чужі для організму речовини накопичуються в легенях надзвичайно повільно. Поряд із цим антибіотики при електрофоретичній інгаляції в значних кількостях накопичуються в органах дихання. Але це стосується специфічних антибіотиків, які використовують при лікуванні легеневих захворювань.
Гематоренальний Б.б. (грец. haіma — кров + лат. ren — нирка) знаходиться між кров’ю і судинною системою нирки; має регуляторну і захисну функції, бере участь у регуляції обміну речовин та електролітів.
Гематотестикулярний Б.б. (грец. haіma — кров + лат. testis — яєчко) — це біологічна мембрана, що відокремлює кров від яєчка.
Печінковий Б.б. — загальна назва фізіологічних і біохімічних процесів, які відбуваються в печінці, спрямованих на знешкодження отруйних речовин, які утворюються в результаті обміну або надходять зовні.
Плацентарний Б.б. — біологічна мембрана, що відокремлює кров матері від крові ембріона і плода. Речовини та ЛП з мол. м. менше 500 D швидко проходять крізь плацентарний бар’єр; для речовин з мол. м. більше 1000 D плацента практично непроникна. Також на проникність ЛП крізь плацентарний бар’єр впливають розчинність їх у ліпідах, ступінь іонізації, здатність зв’язуватися з білками плазми крові, активність ферментів плаценти, здатних біотрансформувати ці ЛП (до 32–35 тиж вагітності проникність плаценти підвищується). Знаючи властивості проникності ЛП, можна сприяти їх активності або запобігати розвитку їх токсичного впливу на плід.
Кудрин А.Н. Фармакология. — М., 1991; Харкевич Д.А. Фармакология. — М., 1999; Чекман И.С., Туманов В.А., Горчакова Н.А., Усатенко О.К. Словар: Терміни в фармакології і фармації. — К., 1989.